Загалом, логіка проведення масштабних спортивних змагань в столиці України є абсолютно прозорою. Київ завжди був (і лишається) осередком, в якому концентрується як великий бізнес, так і його споживачі. Відповідно, якщо розглядати автоспорт, як привабливий рекламний носій, то кращої площадки, ніж столиця, для нього просто не існує.
Але 30 років тому само по собі спонсорство гоночних команд, як і спонсорство змагань, в Україні було своєрідною «терра інкогніта». Кілька спортсменів, які на той момент мали можливість зазирнути в світ європейського автоспорту, теоретично розуміли, як цей механізм має працювати – але на практиці ним не користувався майже ніхто. Не було комерційних спонсорів і в Київського регіонального автоклубу «Славутич», який взяв на себе почесний обов’язок провести перше в історії столичне ралі.
Фактично, єдиним можливим варіантом для організаторів було звернутись по допомогу до провідних команд того часу – Star Pro Racing та Khors Avia, які, власне, й базувались в Києві. Саме лідерам цих колективів – Володимиру Чопенку, Дмитру Топчію, Олександру Салюку та Сергію Томчані – ми й маємо завдячити тим, що в останні вихідні вересня столиця України вперше побачила автомобільне ралі на власні очі. Цікаво при цьому те, що виділених коштів вистачило не тільки на саму організацію змагання, але й навіть на чималенький призовий фонд.
«Всі знали, що саме команда Star Pro Racing є головним спонсором Ралі Київ, і що саме вона призначає призовий фонд цього змагання, – пригадує один з учасників гонки Валерій Разумовський. – І я мушу сказати, що такого призового фонду я не бачив більше жодного разу в своїй спортивній кар’єрі. Гонка була дуже складна, але мені вдалося посісти третє місце в абсолюті та перше в класі А8. Так от, за гроші, отримані за ці два призові місця, я спокійно міг одразу піти в автосалон і купити собі новий автомобіль».
Але не треба думати, що спортсменів, які вийшли на старт київської гонки, цікавили лише призові. Насправді, той набір спецділянок, який був запропонований учасникам, дійсно потребував від них неабиякої майстерності. Пелотон розпочинав гонку біля Республіканського стадіону (тепер НСК «Оліпмійський»), далі проходив звивистий доп Парковою дорогою, після чого відправлявся на околиці міста, в напрямку села Чабани. Крім цього, на ралістів чекали спецділянки в районі Софіївської Борщаговки, автодрому «Чайка» та селища Мрія на Житомирській трасі.
Само по собі таке, доволі складне з логістичної точки зору змагання, організувати та провести було нелегкою задачею. Але того, що відбувалось на київському ралі в реальності, передбачити не міг ніхто. Буквально за лічені години до старту погода вирішила продемонструвати свій крутий норов і залила все місто та передмістя неймовірною кількістю води. Сильний вітер, яким супроводжувались зливи, довершив справу руйнування гонки, утворивши на спецділянках штучні перешкоди у вигляді поламаних гілок та навіть цілих дерев!
«Я в той час працював в кримській суддівській бригаді, в складі якої й приїхав на Ралі Київ, – розповідає відомий нині організатор змагань Михайло Лойленко. – Чесно сказати, ми були абсолютно не готові до такої холодної погоди: адже в Криму в цей час було ще спекотно. Тож ми були одягнені досить легко, і дуже швидко промокли та змерзли. На додачу до всього, коли керівництво гонки прийняло рішення відмінити фінальні спецділянки, нам про це просто забули повідомити. Відтак, ми приїхали в штаб абсолютно злі, голодні, мокрі і, звісно ж, без жодного задоволення від змагання».
Втім, якщо розглядати Ралі Київ виключно з точки зору спортивної боротьби, то її, попри жахливу погоду, не бракувало. Маючи статус другого етапу чемпіонату України (який того року складався з трьох етапів), столична гонка відіграла дуже важливу роль в розподілі призових місць за підсумками сезону – і ми поговоримо про це в другій частині нашого історичного огляду…
Далі буде
Фото © Архіви Віктора Шаповалова, Михайла Лойленко, Олександра Салюка
