15:10 13 Лютого 2023

Українське ралі: тридцять років тому

В 1993 році, як і тепер, змагань з ралі на території України не було – але, звичайно ж, через абсолютно інші причини.

Після того, як припинив своє існування Радянський Союз, а Україна офіційно визначилась, як самостійна держава, майже всі процеси в суспільному житті довелося налагоджувати або навіть розпочинати наново. Не минула ця доля й автомобільний спорт.

Як відомо, 2 липня 1992 року було засновано Автомобільну Федерацію України (FAU). Фактично одразу вона стала часткою Міжнародної федерації FIA та була визнана як авторизований орган, що має право на проведення в Україні будь-яких національних та міжнародних змагань з автоспорту. За певною інерцією в вересні того ж таки 1992 року в Криму відбулося ралі «Антика» – передвісник гучної «Ялти», до якої лишалось ще цілих 13 років. Крім нього, ані в 92-му, ані в 93-му році змагань з ралі в Україні не було – фактично, єдиним чемпіонатом, який було проведено в цей період, був ЧУ з автомобільного кросу (1993 рік).

Таким чином, всі українські спортсмени, які на той час мали досвід виступів в класичному ралі, опинились перед вибором – закінчувати кар’єру або шукати можливість виступів за кордоном. Серед перших, на жаль, опинився легендарний Сергій Вукович, який з 1991 року і до самої смерті вийшов на старт лиш раз – в Одесі, в 1997 році. Подібним чином склалася доля його штурмана, Володимира Астахова, який повернувся до ралі аж в 2001 році, та й те лиш на один сезон. Таких прізвищ можна назвати багато – але сьогодні поговоримо про тих, хто, попри всі складнощі, знайшов можливість продовжувати виступи навіть в ті бурхливі часи.

Найбільше стартів протягом 1993 року вдалося здійснити спортсменам, які нинішнім прихильникам ралі більше відомі в якості спеціалістів з організації змагань – Борису Донському та Олегу Рибаку (на фото). Цей екіпаж, створений в 1991 році, провів майже повний сезон в чемпіонаті Польщі 1993 року на автомобілі ВАЗ 2108, виступаючи в складі команди Rafineria Trzebinia (щоправда, з польськими ліцензіями, які дозволяли набирати залікові бали). Стартувавши на шести етапах з семи можливих, Борис та Олег досягли фінішу в 100% змагань – і в результаті посіли шосте місце в польському чемпіонаті (залік класу А8).

Цікаво те, що найкращого результату українці досягли на ралі, яке вважалось найскладнішим з-поміж усіх та входило не тільки до польського заліку, але й до заліку чемпіонату Європи. Мова про легендарний Райд Польскі, де екіпаж Донськой/Рибак посів 4-те місце в класі А5. До речі, наступного року українцям також вдалось повторити такий самий результат, що є їхнім найвищим досягненням в чемпіонаті ERC.

Непогану програму виступів в 1993 році мав також не надто відомий на той час спортсмен-початківець Андрій Александров. За підтримки компанії «Дагма» одесит вийшов на старт трьох етапів чемпіонату Європи в Болгарії (двічі) та Австрії, а також взяв участь в болгарському ралі «Слівен» – тій самій гонці, яка за 14 років стане для нього останньою. В 1994 році одесит виграє її, ставши таким чином першим українцем, що переміг на етапі ЧЄ – але цього, 93-го року, «Слівен» закінчився для нього досить серйозною аварією, в якій штурман екіпажу, Валерій Разумовський, поламав ключицю та ребра.

Цікаво, що Разумовський, як і інший штурман Александрова, Павло Стальніченко, того року фактично заміняли постійного ко-драйвера екіпажу, Олександра Цимбала, який певний час провів в лікарні. Втім, єдина гонка, в якій тандем Александров/Цимбал брав участь в 1993 році, стала найуспішнішою – п’яте місце в класі А5 на міжнародному ралі «Хеброс» (етап чемпіонатів Болгарії та Європи).

Додамо, що в австрійському ралі «Семперіт» 1993 року, крім Александрова, брали участь також ще два українські пілоти – Микола Нікітюк та Володимир Чопенко (на фото). Саме екіпаж Володимира Чопенка та Олександра Мурзіна став єдиним з наших співвітчизників, що зміг фінішувати в цьому змаганні. Виступаючи на автомобілі Mitsubishi Galant VR-4, кияни посіли десяте місце в заліку класу N4. Перемогу ж тоді отримав австрієць Кріс Розенбергер – єдиний представник цієї країни, який коли-небудь стартував в Україні (це було на «Ялті» 2007 року). Цікаво, що Розенбергер, на відміну від більшості учасників тих змагань, продовжує виступати в ралі і понині…

Але повернемось до українців. Крім згаданих вище, постійних програм участі в будь-яких серіях за кордоном ніхто з наших співвітчизників не мав – виїзди на іноземні змагання були поодинокими та безсистемними. З-поміж них треба виділити естонське ралі «Таллінн», на яке в 1993 році вирушили аж чотири українські пілоти: Володимир Чопенко (Lancia Delta Integrale 16v, на фото), Олександр Салюк, Павло Гайдук та Іван Романенко (всі – ВАЗ 2108). До фінішу доїхали двоє останніх – на 13-й та 12-й позиціях в класі А5 відповідно.

Гонка в Таллінні, до речі, запам’яталась не тільки (й не стільки) спортивними результатами наших земляків, скільки цікавим історичним фактом. Саме на тому ралі Олександр Салюк та Павло Гайдук (а також кросовик Володимир Гавриленко) домовились із фінськими колегами щодо купівлі одразу трьох автомобілів Lancia Delta Integrale 8v, які згодом відіграли значну роль в повнопривідній історії нашого спорту. Власне, на одній з цих машин Олександр Салюк почав стартувати вже того ж року.

Ця сторінка в біографії видатного майстра не є тим, чим можна пишатись. Вперше стартувавши на «лянчі» в ралі Дель Касентіно, Салюк та його тодішній штурман Сергій Томчані фінішу не побачили – через несправність рульової тяги машина вилетіла з траси і опинилась в зрошувальній канаві. Після ремонту, здійсненого на місці, в Італії, Салюк та Томчані вийшли на старт ралі Сан-Марино (на фото внизу) – але й там техніка підвела. Після цих двох невдач кияни вирішили пересісти на більш надійний Ford Escort Cosworth; щодо «дельти», то вона після довгих років забуття опинилась в руках київського спортсмена та колекціонера Сергія Чекана, в якого знаходиться й понині.

Завершуючи розповідь про українські ралійні події 1993 року, згадаємо також старт двох пілотів, Михайла Аверіна та Анатолія Лакушева, на аргентинському етапі чемпіонату світу, де вони презентували світу ралійні «Таврії». Цю історію ми детально виклали в окремому матеріалі деякий час тому, тож бажаючі можуть повернутись та перечитати його знову. А тоді замислитись над тим, як дивно повторюється історія 30-річної давнини! Знову протягом року – жодного ралійного змагання в Україні, і знову ціла низка талановитих спортсменів змушена або шукати поодинокі старти за кордоном, або закінчувати кар’єру…

Чи переживе наш спорт черговий потужний удар долі? Чи стане в нас сили відродити його після перемоги у війні? Історія підказує, що так має бути – але наразі в це можна тільки вірити…

Редакція дякує Карлі Пікку, Олегу Рибаку та Андрію Антипенку за допомогу в роботі над матеріалом

Автор © Володимир Некрасов

Фото © Ян Марек, Райво Тіікмаа, архіви Олега Рибака та Ралі в Україні

Читайте також: